http://www.blch.kiev.ua/ - Блок Леоніда Черновецького. Офіційний сайт
Закони та Законопроекти
вих. № 776 від 03.12.2002
ЗАУВАЖЕННЯ
до проекту Закону України
Аналіз проекту Закону України „Про порядок реєстрації фізичних осіб за місцем проживання" (реєстр. № 2206-1) показав, що деякі його норми потребують додаткового відпрацювання.
Головним у концепції зазначеного Закону повинно бути затвердження повідомлювального принципу реєстрації громадян за місцем проживання. Тоталітарні, поліцейські підходи до реєстрації громадян вже в минулому, повертатися до них ми не можемо. Так диктує Конституція, так тлумачить питання реєстрації громадян Конституційний суд України.
Недоліком проекту є, на мій погляд, його свідома тимчасовість. Частиною першою статті 11 проекту передбачено, що громадянин або його законний представник до впровадження Єдиної державної автоматизованої паспортної системи діють певним чином. Але як реєстрація буде відбуватися після впровадження зазначеної системи, не визначено. Доцільно було б, приймаючи такий Закон, передбачити його тривалу, а не тимчасову дію.
Розмито, вкрай не конкретно викладено поняття „паспортного документа". На мій погляд, такий документ повинен бути визначений як „документ, що посвідчує пред'явника - фізичну особу і в якому здійснюється відмітка про реєстрацію особи".
Місце проживання треба визначити відповідно до статті 17 Цивільного кодексу України як „місце, де фізична особа постійно або переважно проживає". Зовсім немає потреби додатково зазначати підставу проживання, а точніше - підставу використання придатного для мешкання приміщення, тому що для проведення реєстрації ці обставини не мають жодного значення. Потрібна лише наявність певного приміщення.
Треба також ретельно продумати термін „переважно". Протягом якого строку громадянин має перебувати в одному місці, щоб воно було визнано місцем його „переважного проживання"? Якщо ми звернемося до чинного Житлового кодексу, перші слова якого - про Велику Жовтневу соціалістичну революцію, то знайдемо термін у шість місяців. Чи доцільно виставляти термін з кодексу, який безнадійно пішов у минуле? Думаю, ні. Якщо ми йдемо цивілізованим шляхом і намагаємося, нарешті, закріпити в Україні повідомлюваний принцип реєстрації громадян, то додаткові умови (певний термін проживання, характеристика приміщення тощо) є недоречними. Громадянин повинен мати закріплену законом можливість звернутися у визначений орган із заявою-повідомленням і довести до відома держави, що він на даний момент постійно або переважно буде проживати або знаходитися за такою-то адресою. І нічого іншого. Зрештою, людина може невизначений термін жити у готелі, який не є об'єктом житлового фонду. Людина може жити у притулку для бездомних, для стариків, для інвалідів, у приміщенні для надання благодійної допомоги соціально незахищеним громадянам. Але людина там живе і повинна мати можливість зареєструватися саме за цією адресою.
Недоцільно також у цьому законопроекті встановлювати визначення поняття „тимчасові жильці" (статті 1 та 5 проекту). Мешканці готелів, притулків, хворі у лікарнях, санаторіях тощо, які зареєстровані за місцем постійного або переважного проживання, перебувають у зазначених місцях в порядку і на засадах, визначених чинною нормативною базою. Нічого нового тут придумувати, на мій погляд, не слід.
Статтею 2 проекту дається визначення Державного реєстру про місце проживання фізичних осіб як „ведення державних обліків". Таке визначення здається концептуально некоректним з огляду на концепцію Закону в цілому. Доречніше визначити Державний реєстр як єдину централізовану систему даних про реєстрацію місця проживання громадян, а не як „ведення державних обліків". Від останнього дуже вже пахне тоталітарними паспортами недавнього минулого.
Звернемося до частини другої статті 4 проекту. Порядок реєстрації громадян, які постійно проживають за межами України, визначений досить досконало і працює вже добрих десять років. Там практично нічого змінювати не треба. Цей Закон повинен опікуватися реєстрацією громадян в Україні, а не за її межами. Думаю, що такий підхід є доцільним і до частини третьої цієї норми проекту щодо іноземців та осіб без громадянства, які приїздять до України.
Вкрай невдало виписана стаття 6 проекту. Встановлюється десятиденний термін реєстрації фізичних осіб за обраним місцем проживання. Але з якого часу розпочинається цей строк? Хто і як визначатиме його дотримання або порушення? Друге ж речення статті 6 за своїм змістом зовсім не має відношення до цього Закону. Про так званих „тимчасових жильців" вже йшла мова вище.
Стаття 9 проекту виписана дуже й дуже лукаво. Мова йде про вкрай важливий момент - відмову громадянинові у реєстрації. Не можна трьома словами відсилати пересічного громадянина до „законів України", не зазначивши конкретно випадків, коли можна відмовити йому у реєстрації. Нехай ця стаття Закону за своїм обсягом буде більше, ніж весь Закон, але тут повинні бути вичерпно наведені всі підстави відмови. Інакше ми даємо весь процес реєстрації на відкуп чиновнику, який буде вигадувати що завгодно, аби тільки отримати за реєстрацію хабара.
Статтею 12 проекту строком на 10 днів людина фактично позбавляється можливості користуватися своїм паспортним документом, що може спричинити безліч дискомфортних життєвих ситуацій. Ми зробимо все для зручності чиновника, але не врахуємо зручність для громадянина. Але ж чиновник існує для громадянина, а не навпаки.
У Законі треба передбачити окрему норму, яка б встановила таке: реєстрація особи надає їй право на реалізацію за місцем реєстрації всіх своїх конституційних прав (житло, освіта, охорона здоров'я тощо).
На засіданні Комітету з питань правового забезпечення діяльності правоохоронних органів я став учасником обговорення іншого, аналогічного законопроекту. Я чув, як хтось з учасників обговорення висловив сумнів - а як же бути зі злочинцями, як їх шукати, якщо не буде ані прописки, ані паспортів. У мене є питання. Ми сімдесят років жили у відверто поліцейській державі. У нас були і прописка, і паспорти. Що, позбулися більшовики злочинності? Ні. А близенько від нас, в Європі, є країни, де у райцентрах по двадцять-тридцять років так звані ізолятори тимчасового утримання стоять зачиненими. І нема там прописки та паспортів. Дивно? Ні! Економіку, рівень життя людей, рівень культури та духовності треба підіймати, а не нищити. Тоді й поліцейщина з її прописками та паспортами не потрібна.
Певен, що з урахуванням цих зауважень та застережень у нас, парламентарів, є шанс отримати продуманий Закон європейського ґатунку. Тільки не треба робити все це поспіхом, не задумуючись над долею мільйонів живих людей, що досі в Україні безнадійно залежать від українського чиновництва, цього „королівства кривих дзеркал". В основу ідеології Закону про реєстрацію громадян повинно лягти осмислення того факту, що громадяни України - не стадо, яке „пасе" чиновництво. Найманий чиновник для громадянина, а не громадянин для найманого чиновника - от з такою ідеологією, з такою концепцією цей Закон буде європейським, конституційним.
Народний депутат України
Л.М.Черновецький